Я у ролі літератора

Перші мої проби пера були десь у 12-річному віці (не враховуючи шкільних творів). Тоді я, напевне, вперше почала писати щоденник. У мене був рожевий блокнотик на замочок. Та я так і не зуміла донести усі свої думки, тому вирвала рукописи та викинула. Але досвід вести щоденник уже у мене був. Не пам’ятаю, скільки тоді мені було, але я списала одну сторінку стандартного зошита, потім мій «рукопис» знайшов дідусь, хотів віддати мамі, я з великим скандалом його відібрала і довго не прибігала до цього способу нотування.
Ніколи не любила писати твори. Для мене це була велика мука. Чи то теми були нецікаві, чи хисту не було. Та й не мала високих оцінок за свої шедеври, принаймні вони були моїми, а не списаними у «2500 шкільних творів». Махлювати почала у випускному класі. Але тоді прийшлося тренуватися писати твори до зно, які не мали вільного викладу, а потрібно було слідувати плану, використовувати ключові слова, без який знижувався бал.
Після провалу зі щоденником, у тому ж блокнотику почала писати свою першу книгу. Але творчість мене швидко покинула, тому знову бавилася у Гоголя. Скажу лише, що твір чимось нагадував творчість Всеволода Нестайка. До сьогодні люблю читати його оповідання. Потім була ще одна спроба написати роман. Дійсно роман, який скоріше нагадував особистий щоденник, бо повинен був бути написаний на фактах мого життя. Але великі твори не під силу мені писати. Йому так і не судилося бути реалізованим. Напевне лише уривки з нього оприлюдню. Або ж попробую знову взятися до роботи, але переробивши дослівне моє життя чимось простішим.
А початком мого літературного життя можу сміливо вважати січень 2009 року. Я втілила на папері свою мрію. З об’єктом моєї симпатії я познайомилася, коли мені було 15. І тому назва мого оповідання має саме таку назву. А далі просто віддалася думкам. Писала про наболіле, про мрії, про переживання, часто себе робила головною героїнею, але домальовувала їй певні елементи, хоча душа у неї була моєю.
Тепер моя муза десь відпочиває. До мене рідно приходить натхнення, ідея, а коли з’являється, немає часу її реалізувати. А ідеї з часом втрачають сенс. Або я бачу роботу зі схожим сюжетом і вирішую про це уже не писати.
Переключилася на соціальну тематику. Але тільки пробую. Я не літератор, у мене більш технічний тим мислення (так мені сказали), проте дехто мої роботи хвалить. Я не ховаю їх від публіки, але даю дорогу до них лише обраним, хто може це оцінити. Вивішую їх у своєму блогу, який був відкритий для заспокоєння душі, коли виникла потреба комусь висловитися, а не було кому. Зараз поміж моїх думок, висловів майорять і мої роботи. Хочу їх виложити на окремому сайті, де будуть лише вони, а з блогу забрати. Це лише проблема часу, та до якої у мене руки не доходять. Я хочу бути відкритою читачу, але закрити від нього свою душу. Я зроблю цей проект, але з часом, поки що він лише у планах.
Писати можуть усі, але не у всіх це виходить. Потрібно себе розвивати, доносити так, як умієш. У кожного письменника свій стиль. Згадаймо Василя Стефаника та його лексику. А на уроках нас заставляли переказувати якраз тими словами, що він використовував. Важкувато було. А Вишневський? У нього цікавий тип мислення, але багато відступів. Прочитавши два десятки сторінок його роману «Коханка», я заплуталася у життєвих лініях і вже не розумію хто є хто. Але це не перепона, щоб кидати те, що тобі подобається. Зовсім недавно я змогла побачити свій стиль екранізованим. Я вважала передачу «Зрозуміти. Пробачити» із занадто наївним сценарієм. Такого у життя не буває, але точка зору психологів мені у ній найбільше подобається. Я тишу такі ж наївні і трохи безглузді сценарії. І цікаво, якщо показати їх психологу, то щоб він сказав?
Отож, пишіть так, як вмієте. Нехай помилки не будуть вам перепоною. Але якщо захочете їх оприлюднити, то бажано найняти хорошого редактора, щоб не було соромно перед публікою. Можливо і я колись сяду, відредагую свої твори і випущу збірку. Але це буде не зараз. Я ще не готова настільки відкритися перед людьми. До того ж багато хто з моїх близьких та рідних не знаю про моє хобі.
 (176x220, 6Kb)