Сьогоднішній ранок

Я прокинувся як звичай, як звичай зварив каву, все як звичай… И тут мій погляд упав на вікно, ми завжди так поспішаємо, що не дивимося в вікно, не дивимося на небо, не помічаємо нічого навколо… Коли ви останній раз бачили схід сонця? Ось и я не пам’ятаю… А за вікном тим часом все було укрито снігом, небо було густо затягнута сірою ковдрою и лише голі дерева вносили чорні плямі в це біло-сіре марево.
Місто прокидалось и на вулиці десь поодалік вже гуркотіла велика автомобільна пробка, пішоходи поспішали по своїх справах… Всі вони таки кумедні, однакові, сірі і наче шаблонні. Я люблю і ненавиджу це місто. Вже не залишилось майже нічого справжнього, тут вже не живуть ті відважні варяги, які власне і заснували його, не залишилось майже жодних справжніх (не переробленого для пихатих туристів) пам’яток архітектури. Тут живуть всі и ніхто не живе. Це місто мені нагадує Вавилон, тут стільки різних народів, стільки людей і всі чомусь забувають що знаходяться на чужій землі, забувають хто вони, забувають звідки и навіть те чому їх вчили пращури. Люди які тут живуть забули смак життя, вони всі гоняться за ідеалами цього міста, воли нагадують мені мавп, такі ж безмозгі і смішні. Етнопсихологія, етнічні групи, традиції… Щось мені здається, що тут не о цьому місті йде річ. Тут забувають традиції. Тут забувають навіть себе… Що ви бачите коли дивитесь у вікно?