«Любов» ( редаговано мною)

Як ж не любити таку красу…

Моя історія заснована на реальних подіях. І нехай більшість епізодів схожі на кадри з мелодрами, часто у життя ми можемо зіграти не гірший фільм.
Усе розпочалося близько одного року назад, коли я вперше побачив її… Дати на питання «Хто вона?» відповідь я не міг. Здавалося, що це ангел заблудився у нас на землі та не може знайти дорогу додому, на небеса. Її пишне волосся коливалося з кожним подихом вітру, її тіло нагадувало стан Афродіти, коли та вийшла з морської піни.
Я ніколи нікого не кохав, навіть не мав уявлення, що це. Але тепер зрозумів одне – це воно.
Я кожен день шукав зустрічі з нею, щоб хоч якось познайомитися. Я розпитував друзів, знайомих, товаришів, але ніхто її не знав. Мене переслідувала думка, що вона не звідси, вона з Едему. Бо тільки там живуть такі чарівні створіння.
Через місяць я знову зустрів її, і, як не дивно, це було те саме місце, де я її побачив вперше. Я пішов за нею. Я знаю, що чиню безглуздо, бо кожної миті вона могла обернутися і побачити мене, втекти, я міг її налякати, але я повинен знати, де знаходиться Едем. Вона звернула у провулок і пішла вуличкою. Виявляється рай дуже близько, всього за 10 хвилин ходьби від мого дому. Вона жила за високою огорожею, яка мовби відділяла її від цього горішнього світу. Після цього я довгий час не бачив її, хоча часто минав її будинок. Мене мучила думка, чому тоді я не підійшов до неї, але також розумів, що міг злякати її, а вона – втекти, як метелик. У мене виникало багато запитань, але на жодне, на жаль, не було відповіді. Я відчував себе хлопчиком з «Помаранчевої дівчинки» Юстейна Гордера, який шукає її, а коли знаходить, вона від нього тікає.
«В чужих объятьях ты знаешь наши чувства забыть не трудно,
Но лишь сны не забудут, как губы ласкают губы» -
Лунало в плеєрі. Звичайно, з кимось іншим можна забути про свої почуття, томі я пішов на такий крок. Я не знайду свою Афродіту, вона зникла, можливо назавжди. Я зустрівся з іншою, але після першого побачення зрозумів, що це не допоможе. Навіщо мучити себе та її? Краще продовжувати пошуки. Але це було важко, бо я не знав навіть хто вона насправді.
Одного дна, повертаючись з університету, я знову побачив її. Вона йшла з моєю знайомою. Значить, мої старання не марні, у мене є надія з нею познайомитися.
Тієї ночі я не міг заснути, думки про неї не давали мені спокою. Я ледь дочекався ранку, щоб поговорити з однією людиною.
- Привіт. Куди ти так вперто мандруєш.
- Привіт. Спішу, бо запізнююся.
- А чому ти сьогодні одна?
- А з ким я маю бути?
- А де ж твою вчорашня супутниця?
- У неї свої плани.
- Це твою подруга?
- А вона так тебе зацікавила? Ми знайомі з дитинства.
Тепер я старався випитати про неї якомога більше, але наша знайома відмовлялася надавати мені якусь інформацію, але те, що я взнав, мені допомогло.
Та одного ранку мені пощастило. Вона швидко прямувала до вишу. Я хотів привітатися з нею, але вона навіть не дивилася у мою сторону. Відтоді я кожен ранок приходив на це місце, щоб знову побачити її.
Але удача мені посміхнулася, і того дня вона крокувала разом зі своєю подругою. Її усмішка була схожа на сонячного зайчика, який дарує радість дітям. Але сьогодні дитиною був я.
Вона була активісткою. Брала участь у багатьох конкурсах, виступах. В університеті вирішила продовжити це заняття, яке було для нею як хобі.
Одного вечора репетиції затягнулися до пізна і я зголосився провести її додому. Вона цілу дорогу щось мені розказувала, але я її мало слухав. Я йшов поряд і моя любов до неї палала. Я так хотів до неї пригорнутися, але не міг. Настав момент прощання, а це так боляче було для мене. Але в той же момент я був дуже щасливий
Тієї ночі я не міг заснути. Я думав тільки про неї. Зранку я знову стояв на тому ж місці і чекав її. Але її я так і не побачив.
Генеральна репетиція підходила до кінця. Я підійшов, щоб привітатися з нею.
- Привіт!
- Привіт.
- Хвилюєшся перед завтрашнім виступом?
- Ні. Мені не звикати.
Перед концертом мені подзвонив друг і повідомив, що хоче мене бачити. Я думав, що скоро вирішу проблему і ще встигну на виступ, але все затяглося, корки на дорозі, і я навіть не встиг на бенкет. Цей виступ для мене був дуже важливим, але я його пропустив…
Та я знову побачив її через три місяці. Ми разом гуляли у нічному клубі. Тоді я вперше виявив свою наполегливість і попросив у неї номер телефону. Вона навіть не спитала навіщо. Здавалося, що її щось турбує і вона не звертає увагу на зовнішні впливи. Того вечора я хотів їй признатися в коханні, розповісти про свої почуття, але не зміг це зробити, я боявся, що метелик полетить і не повернеться.
Вона – кіноманка. Часто відвідує прем’єри, завжди у курсі всіх подій кіноіндустрії. Я вирішив запросити її на наступну прем’єру. Я подзвонив їй.
- Привіт. Я тобі не помішав.
- Привіт. Та ні.
- Я чув, що ти непогано розбираєшся у фільмах.
- Ну є таке діло.
- Скоро нова прем’єра. Що скажеш про це?
- Відгуки позитивні. Кажуть, фільм непоганий. І реклама хороша. Думаю, варто піти подивитися.
- А ти не хотіла б піти зі мною.
- Ну… можна було б.
- Тобі я візьму квитки та передзвоню тобі.
- Чекатиму.
Прийшовши до кінотеатру, його чекала неприємна новина – всі квитки розпродані, а показ закінчується завтра. Я звернувся до адміністратора, щоб уточнити деякі деталі. Але вона мені повідомила приємну новину:
- Ми продовжуємо показ фільму ще на тиждень.
У день сеансу я взяв батькову машинну і постійно підбирав слова, які повинен їй сказати. Я хвилювався як перед екзаменом.
Пам’ятаю, як ми стояли у черзі і я пригорнув її до себе, я відчув як б’ється її серце. У мене випала можливість потримати її за руку. Мені не цікавим був фільм ( я бачив його уже три рази). Мене цікавила лише вона, та, яка сиділа поряд, яку я так люблю, яка не раз приходила до мене у сні.
Після закінчення фільму я запропонував їй прогулятися містом. Я люблю нічне місто і хотів з нею поділитися цією любов’ю. Я подарував їй букет ромашок, які усміхалися. Ми йшли яскраво освіченою вуличкою міста. Тут я запинився і сказав:
- Ти любиш зорі?
- Люблю.
- Подивися на небо. Я люблю, коли зорі зливаються в одне. Тоді утворюється одна велика зоря. Як, наприклад, ота… Я хочу таку ж зорю. Але один я не можу цього зробити і прошу мені допомогти. Я люблю тебе і хочу бути разом з тобою завжди, поряд.
- Жаліти потрібно про те, що не зробили…
Я не скажу, що був задоволений цією відповіддю, але знаю, що це початок чогось нового.
Наступного дня ми довго гуляли. Не пам’ятаю, що ми обговорювали, але я приємно провів час. Я був поруч, я тримав її за руку, я не хотів її відпускати.
Падав лапатий сніг, який лягав нам на плечі, ніби метелики розліталися взимку. Я показав на найближчий ліхтар, на те, як сніжок кружляє біля світла, як метелики біля вогню.
- Подивися на ліхтар.
Я обняв її і доторкнувся до її холодний губ, які тремтіли від тепла моїх уст.
- Я люблю тебе…
Дива існують. Мені часто це повторяли, але я не вірив. Але потрібно вірити, стати дитиною, яка вірить у новорічні дива.