Блог

У кожного з нас є потреба розказати про свої проблеми, переживання, щастя або просто думки. Ми ділимося зі своїми друзями, знайомими, родичами. Але інколи так хочеться згадати ті моменти знову і знову, а спогади такі далекі… Буває так, що немає з ким поділитися, або хочеться своє залишити про собі… Ще наші батьки, батьки батьків та інші пращури користувалися цим методом. Ми ж його поволі забуваємо, а ім’я його просте – щоденник.
Сьогодні вести щоденник вважається пережитком минулого. Молодь використовує більш сучасніший метод і прибігає до мережевих щоденників або блогів. Ефект той же. Завжди можна ввійти в Інтернет і прочитати написане. А інколи і чужі думки. Можна зареєструватися від чужим ім’ям та ділитися наболілим, у той же момент ти залишаєшся інкогніто.
Вона давно перестала вести щоденник. Ще у 7 класі. Часто забувала про нього, писала рідко, там було багато помарок. І хоча безліч таких рідних, відвертих записів, малюнків були для неї чи не найдорожчим, коли батьки знайшли цей скарб серця, вона відмовилася від нього. Вирішила шукати більш альтернативніший варіант. І цим варіантом став Інтернет.
Вона знала, що батьки тут точно не знайдуть її, і тому сміливо відкрила мережевий щоденник. Спочатку закрила повністю до нього доступ. Але потім, погулявши сайтом, зрозуміла, що вона тут не одна така, і немає чого ховатися. Її щоденник часто навідували, залишали коментарі, навіть з’явилися постійні читачі, які були підписані на оновлення. Там вона писала все: від того, що відчуває, до того, що ховає. Щастя, радість, сльози, розпач… Все було вилито на електронних сторінках. Вона любила всій щоденник, але ніхто з близьких і рідних про нього не знав.
Але він у неї був не один. Рік тому вона відкрила блог на одному з відомих сайтів. Напевне лише одиниць там не було. Вона називала його «сміттєзвалищем», бо більшість записів були пусті, на містили ніякої інформації, а лише «Привіт. Як ваші справи. Пишіть, добавляймося». А для неї блог був символом відвертих думок, спогадів. Вона б давно пішла звідти, якби не обов’язок. Вона там сиділа заради нього.
Він з’явився у її житті півтора роки тому. Зовсім випадково. На районному конкурсі вона представляла свої вірші. Він попросив її ближче познайомитися та ознайомити його з творчістю. А блог у неї був лише заради досвіду. Там вона виставляла свої роботи та інколи ділилася думками. Але виключно щасливими. Вона робила вигляд щасливої дівчини, хоча давно у неї в душі жива пустота. Після смерті матері у неї пропав сенс життя, батька бачила рідко, виховувала її в основному тітка. Вона не розуміла, що такого прекрасного є навколо, коли немає поруч близьких людей. Але фантазія робила її щасливою для інших. І такою її сприйняв він.
Вона грала. Вона грала свою роль, як професійна актриса. Жоден театральний критик на міг би придертися до її ролі. Але щаслива усмішка зранку закінчувалася слізьми на подушці вночі. Вона давно плаче ночами. Для неї це стало звичним ділом. Біль, який не відпускав з’їдав її з середини. З кожним днем вона все більше гасла. Але ні з ким не могла поділитися своїм горем. Це для неї було занадто особистим. Тоді вона прибігла до старого надійного способу. Довго шукала в Інтернеті маловідому соціальну мережу і відкрила там третій блог, де зливала свою біль. Його ніхто не читав, але їй від того було легше. Можна сказати, що вона вижила тільки тому, що виливала свій біль на сторінки Інтернету.
Так вона і жила, маючи три блоги: мережевий щоденник, де були різні помітки, думки та цитати, «щасливий» блог, та справжній, який знав справжній стан її душі. І найбільше, що вона боялася, бо він колись про це взнає. Не тому, що боялася втратити, а тому, що йому про це знати не варто. Вона була з ним, бо він її просто любив. Їй потрібна була увага, якої їй ніхто не надавав. Вона давно поділилася з блогом, що не любить його.
Але рано чи пізно усе приховане стає наявним. Він прийшов до неї, щоб покликати в кіно. І поки вона збиралася, йому було дозволено перевірити пошту. Так як її ноутбуком ніхто більше не користувався, у неї всі сторінки були у відкритому доступі, та збережені у закладках. Здавалося б груба помилка, але її особистих речей ніхто не рухав.
Він відкрив вкладку з закладками і попав на той маловідомий Інтернет-ресурс, який вона так ховала від нього. Він мало що прочитав, але запам’ятав його назву. Він не став її нічого випитувати, так як з його сторони неввічливо пхати носа у чужі справи, та й якби вона хотіла, то б повідомила його про свій новий блог.
Того вечора він зайшов на той сайт, відшукав її блог і прочитав. Там було багато записів, він витратив цілу ніч, але прочитай усе. Багато що зрозумів, у дечому впевнився. Він не подзвонив їй, щоб вияснити прочитане, та не міг приховати цього факту. Просто під останнім записом залишив коментар «Тепер я все знаю. Але ніколи тебе не покину».



Блог

О Твитсе
Твитс — это новый бесплатный сервис обмена небольшими сообщениями или твитсами с теми, кто находится в вашем круге общения.

Твитсы — это моментальные сообщения, которыми вы можете обмениваться на Твитсе с друзьями, близкими и коллегами для ответа на один простой вопрос: Чем ты сейчас занимаешься?

Твитс позволяет всегда быть в центре событий и обмениваться мнениями со своими друзьями. Твитсы очень похожи на записи в блоге, но отличаются тем, что рассказывают о вашем текущем занятии и, тем самым, помогают вашим друзьям лучше ощутить динамичность всех событий происходящих вокруг вас.

На Твитсе вы можете добавлять на свою страницу новых твитлов — это те пользователи, за кем вы следуете в своих твитсах. Это могут быть ваши друзья, близкие или коллеги. Если в блогах есть френды, то есть ваши друзья, то на Твитсе есть твитлы.

Твитс создан для удовольствия и общения. Мы надеемся, что Твитс станет для вас новым полезным сервисом на многие годы.

1 миллион уже на Твитсе
Присоединяйтесь и Вы сегодня
Откройте свой микро-блог
tweets.ru



SQL запросов:56. Время генерации:0,663 сек. Потребление памяти:56.22 mb